11. 6. 2021: Міро ЖОЛОБАНІЧ: Мітла людства (Повіданя)  

Міро ЖОЛОБАНІЧ

Мітла людства

Роздумовали сьте даколи над тым, чом ся говорить, же алкогол є мітлов людства? Што тым мудра голова думала, кедь то выповіла? Може ся  алкоголом замітати? Чом акурат мітла, чом не дашто інше?

Думам, же на то є веце поглядів, но на єден з них єм пришов, кедь єм сидїв з приятелём в корчмі.

Він пив боровічку, я пиво. Бісїдовали сьме о жывоті і о каждоденных проблемах і старостях обычайных людей.. Кедьже проблемів є в жывоті много, на столї прибывали боровічкы і пива. Приятель собі лыґнув боровічку, стряс ся як пес і переговорив.

- Не думай сі, же єм дакый алкоголік. Я можу выпити ай десять... што десять, ай двадцять півдецаків за день а ани потім не буду алкоголік.

Хотів єм штось повісти, но колеґа продовжовав.

- На тото, жебы ся чоловік став алкоголіком, мусить мати тоты, но як ся то зве, дізопсі... діспозіції. Я їх не мам а пю лем так про забаву, про добру пасію а про потїху. А представ собі, же мі тот алкогол абсолутно не смакує. Шак єсь відїв як ня стрясло. То знаш, не є уменя пити, кедь ті смакує, але уменя пити є тогды, кедь ті не смакує. Кедь хочу, перестану – замудровав.

Хотїв єм колеґови опоновати, але зараз на ня выбухнув.

- Но што є, віджу, же ани ты мі не віриш! – поскаржив ся мі уж із слызами в очах.

- Нихто мі не вірить. Ани жена, ани дїти. Говорять, же єм пиячиско, же маю перестати пити, або же ся мам іти лїчіти. Они тому факт не розуміють.

- Нихто мі не вірить, - нагнув ся ближе ід домі – пити треба знати, розумієш?

- Гей, - прикывнув єм.

- Справнї, - потїшыв ся моёму сугласу. Позерай ся наприклад на тых штирёх, там при тім столї.

- На котрых штирёх?

- Но там, під тым воблаком, - указав руков.

- Але я там віджу лем двох.

- Наснї? – было видно, же є несподїваный. Но прошу, так преснї вызерають люде, котры не знають пити. Суть такы спиты, же вызерають, як кобы были штирёми. Што на то повіш?

- Не знаю, но менї ся видить, же суть терезвы.

Приятель ня уже не слухав. Занимав ся своїм погариком. Траслявов руков двигнув півдецо боровічкы ід устам а запертыма очами сластнї лыґнув обсяг погарика. Погарик собі мусив притримовати ай другов руков, жебы ся му дорогоцїнный мок не вылляв. Повтерав собі уста а продовжовав:

- Основне є знати, коли маєш перестати. Тото є моя цїнна девіза, котрой ся суставнї тримлю. В такых сітуаціях єм прінціпіалный.

Дакый час сидїв без погнутя, як кобы заспавав. Потім ся з нічого ніч некоордіновано колысав в чуднім рітмі. Зараз ся пробаторив, як кобы собі на дашто спомянув. З кешені ґерока собі выбрав порожню двойдецовку а закрічав на корчмарьку.

- Прошу собі наповнити боровічков, жебы-м мав на путь домів.

Корчмарька пришла по двойдецовку і упозорнила нас, же буде заверечна.

- Гей, гей, - одповів захрипнутым голосом. На твари ся му зъявив усмів. Вызерало то так, як кобы ся рихтовав на спаня.

-Треба заплатити, є заверечна, - повторив єм.

- Яснї, яснї, - одповів із запертыми очами, - але перед тым собі іщі єден дам на розлучку.

- Капуркова мусить быти, - реаґовав уже веселше.

Было мі го жаль, ёго жену і дїти, но моменталнї єм му не міг помочі.

Заплатили сьме.

Найвекшы проблемы настали при одходї із корчмы. Гїрко тяжко ся ставляв на ногы. Колїна ся му підламовали а цїлый ся тряс. Хотїв єм му помочі, но в тім  моментї ся зосунув на землю як міх бандурок. Не чекав єм то, думав єм, же має силнїшый орґанізм.

Покы ся мі го подарило поставити на ногы, поваляв ся по земли скоро по цїлій корчмі. На конець ся мі го подарило поставити на ногы. Тримав єм го певно коло пасу а насмеровали сьме сі то на выход із корчмы.

- Хвала богу, уже не мушу замітати, наш гость нам то ту шумнї позамітав, - чув єм іронічны слова корчмарькы споза пулту, кедь сьме одходили з корчмы.

Нереаґовав єм на тоты слова, бо єм ся занимав приятелём.

На ходнику єм вхопив приятеля певнїше, жебы небодай не зачав „замітати‟ ай ходник. Спровадив єм го аж ід дверям ёго квартелю а цїлый натїшеный, же сьме не замітали ходник ани ходбу будовы де бывать, єм задзвонив у нёго дома.

Отворила ёго жена.

- Фрас бы тя трафив, зась єсь спитый! – заламентовала а втягла го до ходьбы.

Што было потім, не знаю. Вірю, же ся не звалив на землю і не зачав замітати ай дома.

Жебы про тото ся говорило, же алкогол є мітлов людства?

(Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2020)